Прев"ю. Мою маму, як кожному то відомо, звуть Джаміля Булатівна. Запам"ятати просто так - нереально
Пройшло кілька років. У нашій школі номер шість розміщувалась виборча дільниця, і ми з сестрою, серед інших худо-бідно письменних старшокласниць, були залучені до написання запрошень виборцям за списками.
За кілька днів батьки отримали запрошення держави до волевиявлення. Батько прочитав для годиться, пробурмотів щось образливе на адресу конкурсантів, а ось мама якось дивно затихла - на бланочку каліграфичним почерком було написано: Шановна Масала Болаївна!
І тільки побачивши наші з сестрою підступні пики,що ледь не репались від вдоволення, ма полегшено розреготалася.
П.С. А цього року батько в першому турі голосував за Тігіпка, а мама, як аналітик, все прикинула, і виришіла за Юлю. Тато сприйняв це близько до серця і всю дорогу до дільниці ображено сопів у комір. Перш, ніж усамітнитісь в кабінці, мама лукаво глянула чоловікові в саму душу і ледь чутно промовила: купиш мені чоботи нові - проголосую за твого Тігіпка! Тато сприйняв це як перемогу. Отето я розумію - підкуп електорату!
Друзі, це я занапастила країну. Я - остання з числених в наших широтах падлюк.
Так склалося, що мені жодного разу отак от невтримно не захтілося податись по бездоріжжю в наш благенький Лебедин на місце прописки,і далі у школу номер шість, аби стати причетною до великого акту. Брешу звісно - в 2004 я їздила, і досить про це. До речі, в 2004 поїхати мене надихнув вищезгаданий бютівець, але ми вже домовились - досить.
Мені навіть на думку не спадало всерйоз аналізувати,чому я байдужа до абсолютно штучно розпіарених спеціалістами посередніх людей, що рясно вкрили своїми обличчями весь оковир, чому я не співчуваю роздмуханим історіям, пригодам,перипетіям,дебатам, монологам,закликам,особистим трагедіям цих аватарів. Так, я не дивлюсь телевізор і не слухаю радіо, інтернет для мене - то чтиво,спілкування і незвідані дива. Але і про таких як я теж подбали досвідчені і ситуативно вмотивовані спеціалісти: білборди, листівки,мітинги,намети можуть геть несподівано долучити тебе до загальнонаціональних,надважливих справ, вирвавши тебе, пасивну скотину, паразита, з твого особистого химерного світу.
Я не піду завтра голосувати. Натомість сходжу в кіно, потім погуляю на морозі, потім поїду до майбутньої свекрухи,відвезу ноутбук, навчу користуватись скайпом. Якщо ще не надто поночі буде, поїду відвезу свої ношені лахи та взуття одним прикольним дітлахам, їм ой як не завадить. З"їм грушу. Потім напишу щось з маминих смішних спогадів у жж. В понеділок Депеш Мод. У вівторок треба знайти путнього редактора для нового альманаху - скоро розповім, крута вийде книжечка. Видамо її за свої, продамо своїм, що отримаємо - піде на літконкурс - про це також розповім.
Я далеко не ідеальна, а якщо відверто, я - жахлива. Дратівлива, упереджена, пітнію, шепелявлю, та мало там що. І, підозрюю, я така не одинока в цій країні. І от ми, зграя неідеальних орків, вкупі або порізно займаємось своїми життями, всі як один мріємо про добро, любов і диво, і робимо щось, що, за нашими смішними і жалюгідними підрахунками, якось наближує нас до мрії. Я от хочу, щоб батьки і рідні завжди були в теплі та добрі, хочу частіше збіратися всім разом, реготати, згадувати, планувати. Хочу подорожей і дітей, яблук апорт і прибутків з видавництва, великих цицьок і охайного будинку,вулиці,міста,країни...
Якщо в мене в кишені є гроші, я радо ділюся з оточуючими, якщо в мене є можливість допомогти - я часом радо, а часом через лінь і "нехочу" допомагаю,чим можу. Втім, якщо я колись надумаю піти у владу, конкурентам буде чим поживитися в моїх шафах - я з усіма матеріальними підтвердженнями:давала неправдиві свідчення по подружчиній ДТП, знімалась топлес у Ольки на дачі, танцювала п"яна на столі у велелюдному місці, і колись навіть давала хабаря двом деканам і даїшнику.
І знаєте, в мене нема жодних претензій до власників добрих гігантських лиць, що так чи інакше, а зазирають в обличчя кожному українцю. Я впевнена, що вони багато чого хорошого робили, а ще більше взмозі зробити для сестер та братів своїх гомо сапієнс. І якщо ці селебрітіс, нехай і дуже опосередковано, причетні до моїх щоденних здобутків - красна їм подяка( завдані негаразди я одразу пробачаю, ага). Але вони при мені живій зробили надто багато такого, щоб я назавжди втратила інтерес до їх подальшої діяльності.
Як ви завтра не утніть, друзі, усамітнившись з папірчиною в специально відведеному місці, а однаково знайдете образливий епітет - бо за кожною галочкою в бюлетені слідує окреме клеймо.
(дама в шляпє - то я. тримайтесь, не мріть од восторгу)
а коли задовбуть протиріччя
і другая нєнужная хрєнь
я скажу тобі прямо в обличчя:
твій окурок в моїй попільничькі -
я смокчу його - кажний день!
Ілі таке (опять надривне,він іначє , відать, не мог):
не іграй з любовью, не шути з любовью
в жовто-синім небі бархатні огні
будь мені капустой, будь мені морковью
будь мені чім хочеш, тільки будь - МЕНІ...
або ж вот таке бойове:
я без тібя як медуза на салі
гаудеамус на струнах дождя
єслі б і нєгри мнє в душу насралі-
я би простіл - только раді тєбя!
я бєз тєбя как чірвяк на тарєлкє
дьоргаюсь,маюсь - как дятєл во ржи
я бєз тєбя гєніальний - но мєлкій!
єш мєня, пєй мєня, луччє - ліжи!!!
Охохонюшкі:)
Сьодня я їду як завше в телецентр, плануємо знімать групу Закльопкі, простігосподі. І тут ми влучаєм сєрєбрістим бампером деуланоса прямісінько в жутку пробку, і практично паралельно мене начіна тошнить і даже пошти рвать і блєвать. харашо хоть вокруг КІМО, залюднені зупінкі і крайній лєвий ряд, іначє б я оросила ошеломльонну публіку своїм внутрєннім міром. А так я як воспітаний верблюд зглатувала набєжавшую волну рвотних мас. Подсумірував знакі Всєлєнной, на мене снісходе поніманіє, шо нема нічьо в мірє єстєствєннєй, чім не знімать групу Закльопкі. Потом я захожу в гримерну, и случається диво. Из зацілованого мухами зєрцала на мене взіра незнакома женщіна в абсолютно, понімаєте, абослютно неносібельном світері. ну з женщіной я бистро ознакомилась і опознала ненакрашену себе. А от світер на мене вдома вдівали якіто завісліві конкурєнти, ібо мір ще не знав такого гнусного, дебільного колєру, столь жуткого, свєрхчєловєчєского зла і чма. Чим ненакрашена я керувалась вдома, облачаясь в цей мєрзкій кокон, остається на совісті инопланєтніх експериментаторів з моїм нєокрєпшім сознанієм.
Ітак, до мене приходе знаніє, шо в кадр з таким світером нільзя. Да, я подворовувала жвачки в супермаркетах, хамила старушкам і копала ногою котів, я загалом безпринципна сволота і хладнокровна дрянь, но в цьому світері в ефір до соотєчєствінніков ніяк нільзя - поняла я. Бо головою глядя на ведущу в такому вбранні промовистого коричньового цвєту, зрітєль рукою водночас буде намацувать аптєчку з цианідом, шоб одним махом прєсєчь даремні муки нікчьомного свого буття.
Невзірая на столь вопіющі подсказки долі, ми всьотакі їдем через свєрх"єстєствєнні пробки и калдобіни в клуб есбеу на репетицію Закльопків. В заіндєвєвшему холі нас встріча Абсолютний Фашизм, вбраний у тулуп вахтьора. Пронізав нас канцерогєннім взглядом, фашизм ласково шле знімальну группу в жоппу, бо для попаданія в нутрощі склєпа необходім
Це як чєму - підскажіть хрістараді, як в макбукові перемінить мисцямі "и" та "і". В награду обєщаю родіть двойню ілі лате з корамєлью на вибор.
океан
( ще трохи юлі й куби )
я страшне не люблю, коли поруч зо мною в кінотеатрі хтото шумне жре смєрдящі харчі, отпуска шуточки про ход сюжета і залівісто хохоче над прімітівними шутками голівуцких сценаристів. Болєє того - каюсь, но временами я, заломив шапку набакир і упєрєв руки в боки, начинаю мєнторским тоном дуже вєжліво просить заткнутця блізсідящіх. Но все вищєсказане конєшно шо не означає, шо я позбавлена всіх ціх вад - бо я абажаю запертися на денний сеанс, шоб в залі нікого - і жрать, і хрустіть, і хохотать.
І от сьодні ми з мілим пішли на "книгу Ілая". вибрали мєсто взаді, так шоб рядом нікого(та й в самому залі було дві каліки окрім нас десь спереді), і нумо ржать як дебіли. А там, значіть, в кіні, нєгор такий стоїть супроти банди гопніків, і один до нього постоянно руку суне, а Ілай наш каже так по голівуцькі спокойно: єсі ти ще раз лапу до мене посунеш, я її відрубаю" .ну і сразу же демоснтрує практікум. А музика постоянно в кіні нагнітающа, така тіпа як спроквола, но кагбе з намьоком, що щяс буде "тидижь" і послєдующій дружний пердьож приголомшеного зрітєля. І я, шоб якось упразнить ефєкт од саунду, рішила щосили кричать в шарф "аааааауууооооо!!!!", вроді шоб не так на нєрви дєйствувало. А малий при цьом іржав з мене, хватав за ноги і лякав ричанієм дополнітєльно. Но ми ж то не бачили, шо зовсім на сусідні мягкі дівани опустили свої царственні дупи двійко ссавців сплош у шубах і пижикових шляпах. Ну і вони не прємінулі здєлать нам зауваження. Блондінко в розовому надмєнно наклонилась прям нам в душу, і промолвила пронзітєльно, перекрикуя грохочущу бійку на екрані: "А ви нє моглі би удаліцца для общєнія із зала, ви мєшаєтє нормальним людям!!" І я понімаю весь різон цьої дами, но вона настоко якато рагулівна вся із сєбя, да щє цей боєвік мене настроїв, і я вроді як і не хочу, но кажу:"Нєт, - уви -нє моглі би. Пора привикнуть, голубушка, шо живьош серед бидла!" А вона в отвєт: "так я січяс охрану позову" і так ще пущє нахиляється. А мій коханий голосом Ілая в наступившій тиші каже: "Єсі ти ще раз лапу до мене посунеш, я її відрубаю".І ми - опять ржать. Ну я ж кажу, бидло ми, ніде правди діть. І мужчіна в пижику согласився, каже: "наташа, ти шо нє відіш, шо ето жлоби?"...І я змовчала, хоть вже набрала воздуху, аби парірувать: "зато я не витравлююсь пєргідролєм і слєжу за вєсом!". Но ми то канєшно були не праві, і остаток сєанса кпинили з кіна пошепки і даже перестали дригать ногами навсібіч. такшо єсі десь в кіно ви учуєте запах сємок і громке рохкання, знайте, шо це може бурковська вишла культурна аддахнуть!
я вобщєто ніколи тєлік не дивлюсь, но в новорічні свята до мене приїжжяли батьки, а вони попривикали до чюдотворного образу мартіросяна з екрану, то ж ми дивились. І тут ні з того ні з сього телевізор принявся показувать якесь прям кіно про шоколад Корона, яке напомнило рекламний ролік Шанель(кажись)з Одрі Тоту. Отето да, думаю, дожили. А потом і у френдстрічці стали появлятись якісь згадки за це ролік, і даже люди стали писать, шо знято якето круте кініще, і шо скоро на екранах. Ну я пошарпалась в пошуковиках, зайшла на сайт цього фільма, ну і таки да - зняли кіно. Причьом башляла Корона, а работали з Австралії і прочі. Воно канєшно оте кольцо в формі шоколада корона смішненьке, да і сюжет кагбе притянут за оттопирені в красівого героя органи. Но. Сам факт. Владюша
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
superknyga мені січяс скаже, шо луччє б Корона видала його номінірувану рукопісь після Коронації слова, було б дішевлє, на шо я йому відповім, шо потому-то може і не видали рукопісь, шо якраз в це время на площадку прібил дорогущій грімьор, і він на Владюшині дєньги рисував мушку на щєкє красотки-героїні. Отута про теє: koronafilm.com/Я сьогодні накупила в книгарні всяких видань про теле- та радіожурналістику і книжечку скоромовок. Користуючись нагодою, хочу закликати вас оминати чимдалі Книжковий Супермаркет і убоятися підтримати цей нечистий промисєл (даже невзірая на рясне налічіє моєї книги в цьой сєті). Це моє настроєніє викликане відсутністю україномовних скоромовок, та шо там - бодай найменшого асортІменту адекватних посібників рідною мовою. Ну то таке, я ж про свєтле. Книжки було подарено великому режисеру Архипчукові, оточеному сочними випускницями курсів телеведучих. Курси на Подолі, там затачують обнаковенних, но марнославних домогосподарок під пущай і потенційних, зате ТЕЛЕведучих. Працевлаштування не гарантоване, зато знімають на рірі твою новосну начітку і - опачкі! - дівчьонкі, у мєня карочє в портфоліо...
Ах, знов я збилась. так о свєтлом жеж. Я коли вчилась на сумському філфаці, то знімала хату в самом центрі. То був осередок тусні і пороку для многіх і чіслєнних з педагогічного нашого. Крім локації,пофастатись оселя могла разві шо налічієм обільного фото- та відеоархіву з вищезгаданих скопіщ богєми, облічающих послєдню і так, і едак. А от туалєт був на улиці. Нєт, канєшно же предпріімчивий господар, аби при укладанні договору аренди не спугнуть впєчатлітєльних селян, хизувався картонним доміком в коридорі, увєнчаним унітазом, но буквально в первий день фактичного мого царювання в хаті той самий господар старчєским, но твьордим голосом дуже переконливо прорипів: "токо в унітаз нє срать і затичкі не ронять, іначє ковиряйтєсь в дірьмє самі". дослівно. І от ми, дружно з подвипившой богємой, раз по раз виходили у сракоградусний мороз на вулицю, і, прокладая грязними ругатєльствами путь срєді сугробів, чимчикували в деревянну споруду, яку даже серед глупої ночі можна було без труда оприділить по запаху. Експедиція ділилась на гендер, і от дєвочки по одній заходили в тайну комнату, держа дверь нараспашку (бо зачинений сортір був чрєват гібєллю од удушенія чи містичного ужаса), і, обдуваємі вєтрами і підбадьорливим улюлюканьєм толпи, екскрементірували. І я, помню, сиділа отак однажди навприсядки над діркою в прєісподню, і думала, шо вобщємто мені і од жизні-то нада - тіки шоб туалєт був теплий, і желатільно в хаті, і єслі тіки боженька вдруг пошле мені таке неслиханне щастя, то і бажать уже, сопцтвенно, нема чого більше. По возвращєнії в хату обично обнаружувалось, шо хтось з залишених гостей не знав про суто декоративну роль унітаза в нашем биту і, вобщєм, шоб не шокірувать вас подробностями, згадаю ліш іспачканого (нєт, не слєзами і губной помадой)господаря, який з загадошним дротом по пояс пірнав у хатню сантехніку і і неізмєнно знімав з нас баснословний штраф за порушене табу. Іменно в битность мою жиліцею тої квартіри на Набережній рєки Стрєлка я вперше - од своїх гостей, почула незбагненну народну істину: "толька пакойник не сцит в рукомойнік". Но врємя же моралі.
Сидя час назад з пісною, прєсищєною мармизою, ропща спроквола на скуку і отсуцтвіє желаній, я вдруг згадала оту свою молітву голой попочьки, і, уже через міг вмощуючись на теплу дуженьку простінького, бєлого санфаянса в харошенько натопленій кімнатці, я відчула, шо разом з обіднім узваром з мене уходе і скука, і жлобість, а натомість приходе любов, і вдячність, і свєт.
Да-да, мілий, не всім по карману вісєнній рєдіс!
повсідавши кажен в своє сідало і втупившись в новєнько-старєнькі вкуснінькі книжечки, роздобуті в zzzulfiya , перебалакуємось з коханим:
- мілий, што-то мені хочецтця необнаковенного
- а іменно? пятнаццать минут, май хані, і всьо буде, токо пожелай!
- нє, мені нада сюрприз. шоб кагбе я пришла, а під йолкой - пищь-пидищь!-сидить клоун і жонглірує налівними яблучками... а то все в тебе протокольно якто, запланірувано...
- ну чівож, я жеж, знаєш лі, правослово!..я натурою такий придумщік, шо ололо! от у мене сразу же даже мислі давай зарождатця внезапні!..
Сидим далі, чітаєм, плямкаєм мандорінкой.
- Юль, чюєш, а оставиш мені завтра оту карточку з ювєлірки, Роберто Браво?...
сюрприз блядь іменно. неожиданность.
Я даже представила собі на міг, чим керуються вгодовані модніци, гасаючи алюром по бутіках ілі же, як в случаї з моєю давєшньою кралею, - по тєсних вагончіках критого ринка(психоделічна цвітова гама і азербайжанська кількість люрікса промовисто мені про це сповістили): дєвушка, какой у вас размєр жоппи? - ну, ваобщєто может послі празніков і шийсят два, но дайтє-ка мнє луччє двадцать шестой - буду стрєміцца! І я представляю даже ту гордость, коли, закотивши мутні очі, і глубоким вдохом приліпивши сопцтвенне брюхо до спини, дєвчушкє все ж метафізичним способом вдається протіснутца в завєтний двайцять шостий, і даже - очюдо!- застібнуть стогнущій гудзик під жєлєйно дрожащім чрєвом. Мол, а било же врємя!
Милі гражданки, вєсом прєвишающі анорексічних красоток со страніц крестьянки. я вас дуже прошу, несіть з гордістю власний вєс, бо мір і я знаєм примєри многіх і многіх жінок, площадь тєла яких була дальокой од моделі сушоной вобли, но чюство собственного достоїнства в глазу і невсипуща любов і гордость до всіх своїх кілограмів та атомів привлєкала до цих достойних жінок любов, пристрасть, інтерес і влічєніє половозрєлих обітатєлєй планети. єсть виход, єсть. купуйте вєщі на полразмєру більше, їй же право. Ніхто ж бо не побаче рокову цифру, вшиту в графу "сайз" в ізнанкє вашої сраки, натомість, слєгка слободніньке вбрання создасть ощющєніє, шо ви стройна і далєко не максімально жирне чмо. Звісно, приспущені джинси, що дивом уцепились за лобок і полощуться на сквозняках, продувая голу сраку, теж нікого не украсять, но чюство мєри і здравого смисла побідить, я вірю.
Це моя лічна просьба, спасібо пожалусто.
Передноворічна і на взводі, нічого не ївши два дні по причині рвоти і житкого поноса, хилитаючись від протягів і нападів нудоти, я шарпаюся між літаків то там, то сям, питаючись приземлитись на землі пращурів, з повними валізами літніх шмоток, гадських сувенірів і пакетів з цибулинами тюльпанів - "женщіни на роботі заказали".Весь цей клятий крам поскидано на візочок і пхано моїм коханим поперед очі. Коханий питаєтця якто мене веселить, ілі хотя би не дратувать, з чого канєшноже получаєтця очередний скандал і мій припадок про "повне непоніманіє етім несовершенним міром". Брижжа слюною і шото кричучи на адресу ньюзмейкера, котрий останнім взбєрєділ своїм дзвінком мою шатку рівновагу, я починаю бігти куда-то в прекрасноє дальоко, аби тіки ненадовго усамітнитись. Коханий кида візочок і,заламуючи руки, біжить вослєд. Крики, шипіння, совмєсне повернення.
Аж гульк!- наш кинутий багаж не один, а в компанії автоматчиків. Ну, думаю, прєкрасно, отето я розумію - Європа, шоби хто не умикнув мої ношені трусішки, браві мальчугани оточили мої клуночки і хранять. Спасібо - кажу, хлопці, ну ми пішли. Ану стойте, гади! - каже нам на яком-то язикові один з тих мальців.Шо це ви тут, гандони, учинили??- продовжує він ізлагать англійською, як уже стало понятно. Про гандони кстатє даже проізносить йому не довелося, це було написано на його красномовній пиці.
Ситуація з англійською у нас, мягко говоря, скромна: милий вичив німецьку, ну а я знаю ліш общі фрази із серії "київ із зе кепітал оф юкрейн". Но покашо все і так понятно: ви, суки,- каже пулємьоччик - куда оце собрались? Я починаю доказувать і даже коєшо показувать в знак того, шо це наші речі, на шо юнак одніма в нас паспорти. Тут до мене постєпєнно доходе, шо в нас запідозрили терористів, і я на чисто лебединській кажу коханому: значіть так, ілі ти січяс телепатично рішаєш весь цей вопрос з нашим затриманням, ілі я уб"ю ядовитою слиною всіх присутніх. Зная, на шо я здатна, милий кидається жестами показувать стражам, шо його скво бєрємєнна, і при цьому круте виразітєльно біля скроні. Да-да - кричу я англійською, я дурна і хвора! Мальчішка ожесточонно шото кричить нам, но ми саме вернулись до прежнього предмета спора із серії "хто нахуй не вимкнув праску" і потому чужоземна рєчь проліта повз наші вуха. Він шо, мене не поніма??? - кричить, вродєби як риторично, воєнний бєрєт. Іменно, він вас не поніма - кажу дєрзко я. О, так ВИ мене понімаєте, я бачу? - оживляється бєрєт. Нікак нєт - настаюю я. Але ж ви відповідаєте на мої питання зараз? - вооружонний юноша тіря терпець. Це досадна случайность - отріцаю я. Ану, блядь, викладай все з своєї сумки! - повєлєва блюстітєль. О, да- кажу я - ми дуже погані люди. Ми - бесславні покидьки. Лишили свою сумку на цілих дві хвилини. Але ж нам летіти зараз, давайте ми помремо в інший день?..(на цьому моє знання тітулов кінематографа і пєсєн Мадонни іссяка і я начинаю слухняно викладати якусь хуєту з свого узєлка, хочь хотіла ще добавить - паймай міня, єслі сможеш! - впрочєм, отримать навздогін автоматну очередь в спину мене не прельщало, то ж я одумалась). І тут дошло до бухла, причому такого, знаєте, в старих газєтках, бо ж мені поназамовляли рому якогось ізисканого, і ми все це діло спеленали в мєсні упаковочні матеріали і поскладали в сумки. Пулємьоччик ткнув дулом своєї ружбайки в "запалювальну суміш" і став принуждать до розгортання щільно замотаного бухла. На , сцуко, дивись, осьо, бачиш - ром! - обнаковєнний, такий як ви людям парите в своєму дьюті фрі, на, поняв???- шиплю я, вже приміряючи найвдобніший кут для прицельного блєвка стражу в бєрєт.
І тут ні з того ні з сього добрим рожжєствєнским голосом мальчішка каже: вибачте, можете забрати свої речі, вдалого вам польоту.
Лишивши позаду толпу ізумльонних зєвак, ми потроху розходимось кажен по своє.
Услихав в отрочєствє пєсню Діани Арбєніной "Куба", мені нестерпно захтілося както попасти в страну, "как наша 20 лет назад", де "автомобілі, шо в нас за їх уже забилі" і де "здоровкаютця за руку з Чє". В прошлом году я услихала, шо з Фіделем уходе вся прелість Острова свободи, і поняла. шо мені нада на Кубу срочно. Нєобходімих нєскоко тисяч уїв на той момент в кишені саме не було, поетому я рішила начать з малого - пішла на сальсу, шоби навчитись танцювати бачату, котору, по замислу, я станцую прямісінько у кромки Карибського моря. Затєм пішла на розпродаж в унівєрмаг Україна і за сто гривень срєді лютой зіми купила потрясающій, несравнєнний сарафан теракотового цвєта з рюшами і оборками - шоби іменно в ньом поразить кубінцев в солнєчне сплєтєніє. Сарафан я даже не міряла, бо- для Куби. Коли до мене заходили гості в хату, я іногда лізла на другий етажик своєї скворєшні, де предполагається моя спальня, на таку собі антрєсоль, де возлєжали клунки з хламом, доставала з кульочка сарафан і казала гостям: а отето мій сарафан, в якому я скоро танцюватиму на бєлих пєсках Варадеро!
Так вот чєрєз полчаса я їду в агенцію, де мені предстоїть рішить - лечю я в Говану через Паріж ілі ще чєрєз якето місце. І скоко днів потратить на джунглі, а скоко- на Трінідад. І єсть лі в Гавані слов"яномовні водії тіре гіди ілі хотя б аренда машини з автоматичною коробкою передач. Вобщєм, хлопотно. Харашо, хоть з сарафаном всьо на мазі;)
Давєча зїмали передачу, де в главной ролі був Дєніска Сєлантьєв, пловєц стилєм батерфляй і чемпіон, і огого. А в передачі моїй положено шоби так: береться імя лічності, забивається в гугол, і починається вишукування шо ця лічность кромє общєізвєсного уміє дєлать. Єсі хто звьозний з похмілля брякнув, шо дєскать, водби мнє научитись борща варить, ми виїжжяєм на место з бурячєчком, оператором і азартом в глазу і начінаєм виставлять звєзду перед камєрою в неожиданном ракурсє. Ага, так вот за Дєніску ми почули, шо йому не чюжда любов к літєратурє і шо даже буцімто в хаті в його вже цельна бібліотека накопилася, і такий от він чтєц, шо ну не одгониш од букви.
Приїхала я в босєйн до його, і нумо він мене вчить всяким упражнєніям для жопи і преса. Вроді як ушов він з професійного спорту а тепер от унадився нєказістим людям підтяягувать целюліт. А задумка нашого сценарімта предполагала, шо пока я, покряхтуя і
-Ага, так вот мне очень нравитсо Чехов. Его "Идиот".- гордо проізносе пловєц. я попьорхуюсь назрєвшим било вопросом і бормочу: - А, да, "Идиот" Чехова - кагже, гениальне проізвєдєніє. - Но, правослово - веде далі Дєніз - както оно всьотаки тоскливо, а хочитса чевото возвишенново...-Даа, - понимающе тяну я - ідіотів і в житті осьо повно...Ну а може українські якіто автори, соврємєнні, тобі по душе? ..
Тут приходицця, останавлювать зйом, бо наш гєрой шото запутався весь у соврімєнніках, і якто нефактурно мичав. Я вєлікодушно підсказую: Ну може наравицця Жадан, Андрухович, брати Капранови.. (а надо признатця, братів Капранових ми вже зачаїли в книгарні, куда далєє лежав маршрту, і внас була там щє затєя на малєнькій розіграш). Містєр ботерфляй радосно киває, і повторя за мною: Ода, ето же глубочайшиє літєратори: писатєль Капран, брати Жаданови....
Зйомочьна група зосереджено снімала дальше. Спорзал, мати, он і она. Жопа Бурковської крупним планом.
Случаютця зі мною навязчиві состоянія, коли луччє б уже шоб все сталося,що мені кортить, бо агонізірую мучітєльно і нию дуже гидко, і хвостом гепаю об паркєт - фу! А верзеться мені вже котру добу зорб. Це такий великий шар, шо в його можна залізти, а потом тебе- фігак! - і з пригорка запустили, і от ти вже колобок, котишся з подпригуваннями, влєкомий гравітациєй, і радісно тобі, і тошнить, бо ж вєстібулярний же апарат же.
Я нещодавно писала статтю для музского руського жорналу(да, мій любимий НоуЩіт, іменно), і дала мені редакція заданіє: зорб. І написала я, конєшно шо про цей чюдо-шарік, но попутно захотілося мені самій приобщітця до нехитрої забави, а от тільки шото мені підсказує, шо в Києві такого і нема. Я, принаймні, бачила ліш на Оболонє в рєкє, в шари дітей пакували і полоскали їх попід берегом. а шоб на суходолі, так не бачила.
Підкажіть мені, де в Києві можна вкусить зорб?...
Статєйка і кортінка про цеє добро і чюдо осьо: http://noshit-mag.com/index.php/style/42
Profile
- burkovska
- burkovska
- наше видавництво
Syndicate
