Жив да був собі в населенному пункті Чаплинка Чєловєк-Наташа. І біла вона страшно умна, страшно весела і просто страшна, уви. Но у неї як в усіх нас був бложек, куди вона нєт-нєт да і пописувала фрівольні рецензії на кіно, кніги і окрєсних пацанчиків, і так любо й дорого вона то робила, шо проїзвели її за видающієся заслуги в Топ-10 Яндекса в плані читаємості її днєвнічішки. Тепер вона могла собі позволить писать шото і позаунивнєє тіпо політіки, бо імя работало само на себе, до того ж час від часу вона втюхувала многомільйонній своїй аудиторії якийто маянез ілі рейтузи артемон, кагбе невзначай упоміная за них в черговім політичнім памфлєті.
Долго лі коротко лі, а токо прийшли до Наташі люди в світері, і запросили буть ведущьой на телебаченні, шоби Наташа могла глядачеві вижечь глаголом ті мєста які слєдує. І значить запудрили її звідусіль і пустили на фоні тряпочки прочитать собцтвенний куплєт за тєкущю політичну сиуацію. І всі абсолютно присутствующі пацани, починая із заглавного режисера і кончая бухеньким освєтітєлєм стали їй в один голос кричать про неумєсну жестікуляцию, нарочіту подачу і даже, прости господи, за фрикативне "г". І увірвався терпець Наташі, і так затужила вона по запопадницькому лєбєзєнію в камєнтах, шо прям як була вся запудрена і в казьоном піджаку вибігла з телецентра на дорогожичах і , перечепившись через бордюрку, рухнула в лужу і навзрид нізвєргла страшне проклятіє на весь телецентр і бухого освєтітєля Всєволода. Звідтоді у тої телекомпанія максімальну долю показує на день профілактіки, а блог Чєловєка-Наташі побив усі рекорди і тепер її башляють за маянез мінімум трьоху касарєй, і при цьому даже злосні тролі ні разу не упомянули за проглатування окончаній і вологодське окання. А сама блогєр то і дєло ні зтого ні з сього посрєді моралі своїх бувальщин нєт-нєт да і передає привіт задорним пацанчікам з 21го етажа, мислєнно уявляючи їх іскрєннє раскаяніє размєром з ааагромний кунілі сіяющій шар

Однажди Чєловєк-Наташа дуже сильно втомився працювать, оплачувать крєдіт, суєтітса і беспокоїтись, і возлагав він дуже великі надєжди на виходні. Совершенно очевидним було те, що Наталці треба було побуть сначала одной для молітви і медитації, а потом повеселитись у задорній компанії, поубирать затєм в хаті і перестірать усе з лєнором морской бріз, а также пообщатись з родичами чуточку і з природою - чуточку побольше. А під кінець дописать творчєский проект на год, який все одкладувала із-за насущних проблєм, тєкучки і волокіти каждоднєвной. І от нарешті настали великі вихідні в честь дня паріжской комуни і карочє Наташа така осталась одна, включила возвишену музику... та так і заснула в спортівках і одному тапку, а коли проснулась в шеснадцать часов утра, то заказала по інторнету піцу, залипла вконтактє і ще через сутки токо вишла надвір викинуть засмерділий мусор. Пощітавши шо прогулка до бачка і назад достаточно злила її з природою, Наташа заказала куріцу-гріль, збросила тьотушкін звонок і опять залипла вконтактє. А потом заснула, понеділок, смєна, отчот навалився, в банкє черга монтаж хєрак виходні монтаж пєнсія хєрак тонель свєт. Так шо єслі ти щас сидиш тут в інтернеті і читаєш слабоумні дописи жалюгідних дрочєрів, які послєдній раз на улицю ходили в аптєку позавчора, то зпомни, дружочок: завтра останній виходний, в ньом і заключається твоя жизнь, як і во всьом вишеописаном, єслі уж по-чесному.

Однажди Чєловєк-Наташа рішила раз і назавжди стать волшебніцою морскою і улучшать мір почом зря. Сказався авітаміноз, японска дієта і длітєльне воздєржаніє від наварістих борщєй і пєщєрістих тєл. І от, щоб не відкладувать в долгий сосновий ящік, вона буквально по дорозі додому одним широким жестом приласкала стаю кошенят, накормила шаурмою бабушку шо продавала колготки і намєрєвалась якраз подарить гель для душа "ейвон" постовому міліціонєру. Підходе до нього така вся душа нараспашку і уже обнажає корєнні зуби в просвєтльоній улибкє, аж тут з нєдр її декольте виривається надсадний вокал: "хоп мусорок, нє шей мнє срок..." і задорна мєлодія розносится по пустинному переулку. Зависла неловка пауза, і Наташа, пробормотав шото про як пройти в бібліотєку, припустила на другий бік вулиці, мислєнно втикая ржавий страпон в куклу-вуду імені сотрудніков свого офіса, установівших їй рінгтона на новєнький айфон. І чото оця досадна мєлочь словно ложка дьогтю в ящіку пєчєнья геть начисто вивітрила з Наталчиних надр душевних всякий сантімєнт, вона з грязними ругатєльствами пнула бомажний кульок на зупинці, аж тут з нього - хоп! - і випала пачка баксів, заяложених, але дуже стодоларових. І поняла тоді Наташа, шо бог любе її таку, яка вона єсть, і шо нехєр постить в фєйсбук котяточєк і закати, а нада з гордістю нести свою рокенрольну ницу сущьность, бо ж яким святошею не будь, єслі вірить баптістам всьо равно попадеш в ад хотяби даже за наше з вами любиме прєлюбодєяніє, а єслі тупо бухать, танцювать і злягатись з красавчіками то ітог такий самий тільки ще й до біса приятно.